Мені щастило на креативних людей. Особливо в дитинстві.
У садочку була вихователька, яку всі вважали найпросунутішою. Вона не змушувала доїдати весь суп, вигадувала рухливі ігри просто неба, виставляла оцінки в справжній «щоденник» і першою в місті розмалювала похмурі цегляні стіни дитячого майданчика.
Пам’ятаю, як біля нас зупинялися і старі, і малі — дивувалися. А ми стояли, пишалися і хором вигукували: «Це наша вихователька малювала!» Прославляли креатив, як могли.
Потім у моєму житті були «творчі» професії: збирач яєць на пташнику, городник-октябренок, бібліотекар і навіть пастух. Парусник із газет і корабель зі старого корита, на якому я збиралася вирушити у морську подорож.
У школі з’явилася вчителька, яка забрала наш притихлий клас і повела в похід. Змушувала вчити конспекти, декламувати вірші перед дзеркалом і «виступати» у відкрите вікно, наче ти на сцені. Схиляла відмінки римами, навантажувала правилами так, що ми вили, але запам’ятали на все життя: орфоепію, орфографію, дієприслівникові звороти, пряму мову посеред речення.
Розбуди мене серед ночі — і я скажу: «чк» і «чн» без м’якого знака, «не» з дієсловами окремо, «Цыган на цыпочках крикнул цыц" , "девчонка, ручонка, мальчонка" , слова з "полу" слитно пишутся всегда ( не перекладається на українську)
Мільйон правил закарбувались у пам’яті — не витравиш жодним Альцгеймером.
Ми влаштовували суботники і чаювання з самоваром, дискотеки й КВН між батьками. Походи, «зоряниці», покази мод і концерти в актовій залі.
Щовихідних обов’язково кудись ходили всім класом. Варили аґрусове варення «за Пушкіним», складали монорими, грали у слова просто неба — і нам це страшенно подобалось!
А потім настали лихі дев’яності — і креатив став способом виживання.
Раптом усі мої подруги (і я також) стали винахідницями: цукрили чолку до кам’яного стану, накручували бігуді на пивні локони, морозили капронові колготки («щоб не рвались») і робили морквяні лосьйони для обличчя, щоб виглядати засмаглими.
Сто тисяч способів вигадати ноу-хау в умовах дефіциту — і жодного патенту! Якщо хтось згадає ще якісь наші «лайфхаки» — пишіть у коментарях.
Сьогодні проходила повз свій дитсадок. Ту саму площадку біля тротуару.
Щодня туди-сюди проходять люди. І я теж. Дивлюся — стіни похилились, фарба вигоріла, персонажі потьмяніли. Старіє садок — старіємо й ми.
Але щоразу, дивлячись на тих каченят, згадую, як ми тримали в руках рознокаліберні пензлики й були готові виконати будь-яке завдання нашої креативної наставниці.
Всім добра. І креативу ❤️ #спогадиФБ