Нещодавно натрапила на уривок із книги, де автор згадує свою поїздку до Дубліна. Там він прочитав у газеті The Irish Times новину, яка буквально змусила його сісти за письмо.
У статті йшлося, що в 1953 році в Ірландії загинуло 375 велосипедистів.
Сьогодні це звучить майже неймовірно. Але якщо зазирнути в історію, стає зрозуміло, чому велосипед був настільки важливою частиною життя.
Після Другої світової війни автомобіль залишався розкішшю для більшості ірландських родин. Люди їздили велосипедами всюди. На роботу, до школи, на ферму, до сусіднього містечка, на пошту, до церкви. У багатьох селах велосипед був майже в кожній родині.
Дороґи були вузькі, без узбіч, без велодоріжок, часто без освітлення. Жодних шоломів, світловідбиваючих жилетів чи сучасних правил безпеки. Коли на дорогах почало більшати автомобілів, трагедій стало значно більше.
Сучасні історичні джерела не підтверджують, що саме 375 велосипедистів загинули за один рік. Цілком можливо, автор книги помилився і в газеті йшлося про 375 загиблих у всіх дорожньо-транспортних пригодах, а не лише велосипедистів.
Та сама історія нагадує, наскільки іншою була Ірландія ще якихось 70 років тому. Країна, де велосипед був не способом відпочинку, а звичайним транспортом для тисяч людей. Де фермер міг проїхати десятки кілометрів на двох колесах, щоб продати худобу. Де школярі їхали велосипедом кілька миль до школи, а листоноша, лікар і навіть священник часто пересувалися саме так.
Сьогодні Ірландія знову активно повертається до велосипедів. Держава будує нові велодоріжки, компенсує частину вартості велосипедів та електровелосипедів.
Історія ніби зробила велике коло. Лише тепер до двох коліс додався ще один важливий елемент — безпека.
📕 "Страшна аварія минулого понеділка" Рея Бредбері
0 comments