Скільки важить твоє життя?
Уяви, що в тебе є рюкзак. Відчуй лямки на плечах.
Тепер почни складати туди все, що в тебе є. Спочатку дрібниці: речі з полиць, шухляд, сувеніри, дрібний мотлох. Вага поступово зростає.
Додавай більше: одяг, техніку, лампи, постіль, телевізор. Вже важко?
Йдемо далі. Диван. Ліжко. Стіл. Запхай усе.
Тепер — машина. І дім. Неважливо який: маленька студія чи велика квартира.
Все — у рюкзак.
А тепер спробуй іти. Складно, правда?
Ми робимо це щодня. Обвішуємо себе речами, поки не стає неможливо рухатись. Але рух — це і є життя.
Ці слова не мої. Їх казав з трибуни герой Джорж Клуні з фільму "Вище неба".
На цьому моменті я поставила фільм на паузу і подумала- ми з вами приїхали в Ірландію з однією валізою. Залишивши все що мали там, в Україні. З одного боку - це шалена втрата, горе. Але з іншого - це можливість не обмежувати себе у русі. Тобто, ми можемо рухатись далі більш сміливіше, ніж інші🤔
От просто подумайте про це, кожен про себе:
Ти приїхав в Ірландію майже без нічого. Без меблів. Без звичних речей. Без “усього життя”, яке залишилось там.
Спочатку здається — це втрата.
А якщо подивитись інакше?
Твій рюкзак — легкий. У ньому немає зайвого. Немає того, що тягне назад. Немає речей, які тримають тебе на місці тільки тому, що “шкода викинути”.
І ти можеш іти.
Швидше. Далі. Вільніше. Бо рух — це і є життя.
І, можливо, вперше за довгий час у тебе є шанс обрати, що саме ти покладеш у цей рюкзак далі...
Я задаю собі ці питання. Ділюсь роздумами і з вами🫶
#ірландіядляукраїнців