Я майже місяць працюю в компанії, де я перша й єдина українка в команді.
З моїх спостережень за ірландцями:
Вони майже не люблять змінювати звички. Особливо в їжі й подорожах.
Якщо їм колись сподобалось якесь місце — вони будуть їздити туди роками.
Той самий готель.
Та сама країна.
Той самий маршрут.
Наче людина не шукає нових вражень, а повертається туди, де їй вже було добре.
їжа- це окрема культура стабільності.
На обідню перерву - сендвічі. Завжди.
І якщо в сендвічі нема масла — це ніби вже не сендвіч. Причому масла вони кладуть зовсім трохи, майже символічно, але воно повинно бути.
Те саме з чаєм і кавою.
Без молока — « не те»!
Навіть коли вони подорожують, вони не хочуть “експериментальної” їжі.
Зранку буде вівсянка або пластівці з молоком.
На обід — щось максимально схоже на ірландську їжу. І якщо десь поруч є ірландський паб — вони його знайдуть.
Мене спочатку це дивувало.
Бо українці, навпаки, часто кидаються у нове:
нова кухня, нові місця, нові емоції.
Я зрозуміла цікаву річ:
для багатьох ірландців подорож — це не спосіб змінити себе.
Це спосіб комфортно пожити в іншому місці, не змінюючи себе взагалі.
І навіть сидячи десь в Іспанії чи Португалії, вони все одно говоритимуть про те, що залишили вдома:
про погоду в Ірландії,
про сусідів (про сусідів говорять найчастіше)
про дітей,
про ціни на пальне.
Вони ніби фізично їдуть далеко.
Але ментально — дуже рідко покидають свій дім.