Колись у нас жили тушканчики. Одразу троє. В одному акваріумі.
Того року моя донька замовила Дідові Морозу живого коня. На всі питання: ⁃ а де він буде жити? ⁃ З нами. ⁃ В квартирі на пʼятому поверсі? ⁃ На балконі. ⁃ Його вигулювати треба. ⁃ Так у дідуся є дача.
Дитину в чотири роки вмовити логікою неможливо. Тому ми написали (типу від Мороза) лист, де він вибачався, що кінь великий і в мішок з подарунками не вліз. Замість цього він приніс жменю тушканчиків — кожен розміром із жолудь.
Малеча виявилась скажено активною й одразу заперечила слово «декоративні». Щоночі вони перевертали колесо, миски, поїлку і влаштовували бої без правил.
Ми не відразу зрозуміли, що там іде справжня боротьба за виживання. Тушкани швидко обчислили найслабшого — і почали його гнобити щохвилини. Не пускали до кормушки, виганяли з домика, кидались, щойно він намагався поворухнути лапками в їхній бік.
Це був чистий булінг. Жорсткий. Показовий. Якщо ти слабкий — тебе з’їдять.
Ми бачили, як двоє інших товстішають, а третій — день за днем згасає… І на прикладі життя тушканчиків пояснювали дитині, що означає бути сильним і давати здачі.
Вона ходила до садочку. Саме той період, коли в неї відбирали іграшки, повертали поламані, а одного разу так штовхнули, що вона розсікла щоку об кут пісочниці.
Я б убила того хлопчика дитячою лопаткою одним ударом у скроню і закопала б тіло там же, в пісочниці. Але плани на життя завадили. Хотілося щодня бачити, як росте дитина, і ще щось встигнути — а не відсидіти строк.
Коротше, тушканчики стали наочним посібником. І буквально за місяць їх залишилось двоє.
Чому ця історія навчила особисто мене? Я зловила себе на тому, що навіть у цій ситуації моя увага — на боці слабкого. Я жалію того, хто не здатен дати в морду, відгризти лапу, відстояти своє місце під сонцем.
Чому співчуття викликає той, хто програв, якщо у нормальних людей захоплення викликає саме переможець? Бо світом керують лідери. І саме ця риса — їхній найсильніший магніт.
Чому слабкі не трансформують свою злість у силу? Чому взагалі здаються? І як у одній сім’ї / колективі / групі визначається той самий, кого будуть тероризувати?
Варто пам’ятати: завжди будуть ті, кому ти не подобаєшся. Хто хоче знищення. І от як із цим жити — вибір тільки твій.
Я не про Україну зараз. Згадала легендарне фото з горою Еверест і купою коментарів - комусь там холодно, а хтось у захваті. А горі що? Їй взагалі байдуже.
Поки ти живий — все можливо. Є лише одна поважна причина перестати боротися — смерть.
Поки ти живий (здоровий і вільний), у тебе є можливість зробити все, щоб досягти своєї мети. Своєї особистої. Незважаючи ні на що.