Одна дівчина сказала:
Коли мені сумно, я уявляю, що мені 85 років. І доля подарувала лише один день, щоб знову опинитися у своєму молодому тілі. Я уявляю як прокидаюся. Можу ходити без болю. Можу бігти. Бачу своє обличчя без глибоких зморшок. Відчуваю запах ранкової кави, тепло сонця на шкірі, очі бачать без окулярів. І раптом все навколо стає дивом.
Нам постійно здається, що для щастя ще чогось не вистачає. Треба ще трохи схуднути. Підкачати прес, щоб нарешті із задоволенням дивитися на себе в дзеркало. Прибрати зморшки. Купити щось. Заробити більше. Досконало розуміти англійську. Знайти іншу роботу. Досягти ще чогось.
І тоді вже точно стане добре. А потім Facebook показує фотографії десятирічної давності.
Ти дивишся на себе і думаєш: «Яка ж гарна. Молода. Жодної зморшки.»
Але точно памʼятаєш, що саме в той момент була незадоволена собою. Тобі тоді теж здавалося, що треба щось виправити. Щось змінити. Стати кращою.
Виходить, проблема не в зовнішньому вигляді.
Проблема в тому, що ми майже ніколи не вміємо побачити себе сьогоднішніх такими, якими одного дня будемо захоплюватися.
Можливо, через десять років ми відкриємо фотографії, зроблені сьогодні, і знову скажемо: «Яка ж я була гарна…»
То, може, не варто чекати десять років, щоб нарешті це зрозуміти?
Можливо, сьогодні — саме той день, який 85-річна версія нас віддала б усе, аби прожити ще раз.
Насолоджуйтесь життям🫶