Коли мені здається, що я недостатня, запізнилась або “не дотягую” до чужих стандартів, я згадую одну просту річ:
у світі є люди, які в 50 років досі не вміють кататись на велосипеді. І це абсолютно нічого не говорить про їхню цінність як людини.

Хтось навчився плавати у п’ять, а хтось — у сорок.
Хтось став мамою у двадцять, а хтось так і не захотів дітей. Хтось знайшов себе після університету, а хтось — після розлучення, еміграції чи депресії.
Ми надто часто міряємо себе чужими лінійками, забуваючи, що стартові точки у всіх різні.
Комусь у дитинстві дали підтримку й відчуття безпеки. А комусь — тривожність, страх помилки й постійне “будь зручнішою”.
Тому доросле життя — це не марафон із єдиним маршрутом. Це швидше величезне місто, де кожен іде своєю дорогою, своїм темпом і зі своїми зупинками.
Іноді те, що для одних “елементарно”, для інших — маленька особиста перемога.
Тож якщо вам здається, що ви щось не встигли — можливо, ви просто жили занадто багато всього, про що інші навіть не здогадуються.
Не існує єдиного “вчасно”.
Є лише ваше життя.
І ваш шлях💙💛
#особисте
** пісню Полякової «не на часі» чули?😉