Сьогодні я повісила на стіні великий плакат із написом: «Відчепися від себе, Наташа».
В оригіналі він звучить жорсткіше.
В п’ятницю я мала важливе інтерв’ю. Подалась, бо гарна зарплата, стабільна компанія, контракт — все як треба для «відповідальної дорослої людини», яка хоче залишитись в Ірландії після закінчення дії ТЗ.
І десь посеред співбесіди я раптом зрозуміла: я не хочу цю роботу! Я не хочу так жити. Я не хочу робити те, що мені не подобається — навіть за всі гроші світу.
Вибачилась за витрачений час і побажала їм знайти кращого кандидата.
І це був перший камінчик у прірву сумнівів: зі мною щось не так чи, може, навпаки — все якраз так?
Хтось сумує на цьому острові і чекає погоди, а в мене життя мчить.
Я перевожу дитину з одного житла в Дубліні в інше — пакування, пошук, договори, розмови з орендодавцями.
Працюю в офісі. Отримую підтвердження, що мій рукопис буде опублікований на сайті ірландської письменниці. Отримую нові запрошення на співбесіди (бо я таки розібралася, як правильно писати CV — (https://t.me/irelandforukrainian/638) і система почала працювати).
Тепер мене запрошують і пропонують хороші зарплати. Де ви були раніше???
І вже з 12 березня в мене буде дві роботи — одна постійна і одна сезонна. Співбесіда була в кінці січня, мене взяли.
Плюс річний курс із дипломною роботою до кінця травня "Data analytics in wind offshore"🫣 Плюс старі прибирання, які ще залишилися з часів життя в Стратбалі.
І сьогодні офіційно вийшла моя книжка «Битва за Енергодар» — вона вже в бібліотеках України. Завтра про неї напишуть локальні ЗМІ і понесеться - як почитати, де купити? А в мене лише 20 авторських примірників, і всі вони в Україні.
Люди вітають, а я знаю скільки болю, часу і нервів вона зжерла. Хочеться накритись ковдрою і сховатись від світу.
І це тільки понеділок.
А ще ж треба зробити домашку з курсу, пройти свої 10 тис кроків, подивитися фільм англійською для слуху, написати щось на канал, бо люди чекають.
А ресурсу немає...
#ірландіядляукраїнців