[EN]
Lina Kostenko is not just a poet. She is a symbol, a living force of truth and resilience, a voice that for decades has reminded Ukrainians who they are and why they must endure. To speak of Kostenko is to speak not only of literary genius, but of an entire era — an era of struggle, silence, and powerful breakthroughs that shaped the soul of a nation.
Born in 1930, she endured Stalinist terror, Soviet censorship, and long years of enforced silence. Yet nothing could extinguish the fire within her. And when she finally spoke again, her words erupted like a river breaking through a dam — uncompromising, raw, and piercingly honest. Her language carried no compromises: it was as sharp as a blade and as resonant as thunder.
Kostenko’s art is a universe of its own. It balances tenderness with civic courage, lyrical whispers with fierce declarations. Her poetry is intimate and universal at once: a personal sorrow becomes the sorrow of a people, and a national tragedy feels like an intimate confession. In her lines, Ukraine comes alive — wounded yet proud, fragile yet unbreakable.
Her books are not merely literature; they are spiritual compasses. She speaks to the reader in a way that is both simple and profound, guiding us into the hidden corners of our own souls. Her words reflect not only the beauty of language but also the truth we often hesitate to face. Every page feels like a mirror where one can glimpse both oneself and one’s country.
Her bibliography includes dozens of poetry collections, epics, and the verse novel Marusia Churai, a timeless classic. She also wrote prose, among which the novel Notes of a Ukrainian Madman stands apart — a satirical yet deeply painful diagnosis of society. In both poetry and prose, Kostenko remains unwavering: sharp, honest, and deeply engaged.
The threads running through her work are eternal: the fight for freedom and human dignity; the search for life’s meaning; a profound, sometimes tender, sometimes stern love for Ukraine; and the unbreakable strength of the human spirit even in the face of chaos. Her poetry is philosophy written by the heart — a call to remain human when the world seems to lose its balance.
Decades have passed since many of her works were first published, yet they remain painfully relevant — perhaps even more so today. For her words are not relics; they are a living current, a force that insists we resist indifference.
Reading her books is never neutral. They challenge, provoke, awaken. They force readers to reconsider their own lives, to wrestle with uncomfortable truths. And, like a storm that clears the skies, they leave behind clarity, strength, and hope.
Lina Kostenko is more than literature. She is a moral compass. She is proof that the word can be mightier than power. She is the voice that refused to be silenced — and the voice we must never stop listening to.
[UA]
Ліна Костенко — це не просто велика поетеса. Це символ, який неможливо стерти з пам’яті, це голос, що десятиліттями будить країну, нагадує їй про совість і гідність. Коли ми говоримо про Костенко, то маємо на увазі не лише літературний талант, а цілу епоху — епоху боротьби, мовчання й проривів, які формували українську душу.
Народжена у 1930 році, вона пережила сталінські репресії, радянську цензуру і роки примусового мовчання. Але жодні заборони не змогли зламати її внутрішнього світла. Коли ж вона знову заговорила, її слово зазвучало так, ніби довго стримуваний потік нарешті прорвав греблю. Це було слово без компромісів — чесне, як правда, і сильне, як грім.
Творчість Костенко — це особливий всесвіт. У ньому ліричність поєднується з громадянською мужністю, а ніжність — із залізною силою духу. Її поезія вміє бути одночасно камерною й вселенською: особистий біль стає болем народу, а національна трагедія звучить як особиста сповідь. У її рядках оживає Україна — горда, але зранена; тендітна, але незламна.
Книги Костенко — це не лише література, а й духовні дороговкази. Вона вміє говорити з читачем просто і водночас глибоко: її слова відкривають перед нами не лише красу мови, а й ті куточки душі, які ми зазвичай приховуємо навіть від себе. Саме тому її тексти відчуваються як дзеркало, у якому бачиш і себе, і свою країну.
У творчій спадщині Костенко — десятки збірок, поеми, роман у віршах “Маруся Чурай”, що вже давно став класикою. А ще — проза, серед якої вирізняється роман “Записки українського самашедшого”. Це твір, який, попри сатиру і гротеск, є болючим діагнозом суспільства. І в поезії, і в прозі Костенко залишається вірною собі: чесною, гострою і небайдужою.
Її теми — це теми вічності: свобода й людська гідність, пошук сенсу життя, любов до України, що завжди відчувається щирою — іноді ніжною, іноді суворою, але ніколи не байдужою. Її поезія — це філософія серця, яка вчить бути сильним там, де світ втрачає рівновагу.
Минуло десятиліття від написання багатьох її творів, але вони не втратили актуальності. Навпаки — сьогодні вони звучать ще пророчіше. Адже слова Костенко — це не музейні експонати, а жива енергія, яка нагадує: ніхто не має права на байдужість.
Її книги неможливо читати «просто так». Вони викликають бурю емоцій, змушують сперечатися із собою, переглядати своє життя. І, зрештою, дарують відчуття очищення, ніби після грози, коли небо стає прозорим.
Ліна Костенко — це більше, ніж література. Це моральний орієнтир. Це доказ того, що слово може бути сильнішим за будь-яку владу. Це голос, який ми маємо чути — і берегти.